Новости шоу-бизнеса

Ольга Володимирівна засиділася на роботі. Вечорове вікно увібрало в себе мяке світло втомленої настільної лампи. Лікарка провела рукою по чолі, зняла білосніжну шапочку, яка за цілий день підкорила собі пишне русяве волосся, зібрала папери. Хворих багато – ...

Наді було всього 17 років, коли в неї запідозрили онкологічне захворювання. Вона не повірила лікарям і чотири роки тікала від страшного діагнозу. Але прийшов день, коли дівчина зрозуміла: подальші спроби сховатися від страшної правди можуть коштувати їй життя. Вона вступила в боротьбу із хворобою й виграла її. Свою історію вона розповіла нашому журналу.

Недарма кажуть, що голодного не зрозуміє ситий, а болю хворого ніколи не осягне здоровий. Допоки сам не опинеться на тому місці чи не побачить у такій ролі когось із своїх рідних чи близьких. Всі у сім’ї Олега з невимовним болем ...

Редакційне життя завжди неспокійне. Якщо, бува, й переведеш подих, то назавтра треба наздоганяти з подвоєною швидкістю. Окрім того, що вічна писанина, бо газету можна порівняти хіба що з ненажерливою піччю, яка завжди вимагає палива, то ще й ...

Сашко – найулюбленіший Валентинин внук. Не можна, звісно, так казати, бо й дві дівчинки – внучки то її, але з відчуттям нічого не поробиш. Сама не знає, чому до нього ставиться з більшою прихильністю. Чи то через те, ...

Наталя йде поволі вулицею, на якій вивчені кожен вигин, ямка, що зазвичай вимивається після дощу. Хтозна скільки разів за своє життя пройшла туди-сюди! І не злічити думок, що роїлися в голові після подій, чи то сумних, чи то радісних, ...

Вона на побачення давно не ходила. Виросла з того віку або що. Хоча й серед старших за себе місця не знаходила. У них свої турботи – сім'ї, чоловіки з дружинами, діти, за яких переживали навіть тоді, коли тим за двадцять стрілка на життєвому календарі поповзла далі. Заздрила, бо усього, чого ...

Глухо тарабанив у вікно дощ. Світлані здавалося, що цей шум триватиме вічно, що ніколи не скінчиться барабанний стукіт дощових капель об заплакане скло. Відчувала порожнечу довкола – так, ніби за стінами її тісної квартирки не існує ні людей, ...

Олександр цілу дорогу вів Світлану так, аби не замочила ніг й знову не забруднила взуття. – Мені з вами добре, – сказав, підхопивши її на руки, коли обминути город з травою не вдалося. Світлані забракло слів. Замешкали якось: обом ...

Пішов. Вона це відчувала. Коли ще чекала дитину. Правда, хвилювання того очікування затьмарило все. Дмитрові жалісливі погляди, бо, як-не-як, його ж дитину чекала, трохи заспокоювали й надавали впевненості. Так було до народження їх первістка, так було ...

На зупинці, де до мене завжди підсідає багато пасажирів, вірніше, скільки вміститься в автомобілі, нині порожньо. Свято. Релігійне. Отже, люди або відпочивають, або, може, автобуси нині пішли вчасно та ще з вільними місцями. Лише одна жіноча постать на перехресті. Навіть руки не треба підіймати. Я завжди забираю людей вздовж дороги, бо самій донедавна доводилося ходити на роботу пішки.

Світлана вагалася. Вона взагалі була не з десятка тих, хто патякає зайве й до дрібниць змальовує своє життя першому, хто претендує на роль співрозмовника. Але ж то було б нечесно з Олександром. Треба вміти слухати, але й треба вміти та могти підтримувати розмову.

Стояв серпень. Стояв вечір. Стояла тиша. Стояла Марія, одинока і покинута всіма, як їй здавалось. Наривався хвилинами вітер-пустун, кидав їй в обличчя прохолоду, якої так не вистачало тепер для її тіла. Щось гаряче здіймалось в душі. ...

Тихо плескалися дрібні хвильки сільського ставу. Сонце кинуло на плесо останнє своє проміння й пішло геть від людської суєти. Світлана Андріївна відчула незвичайне блаженство – так, ніби опинилася на краєчку раю: нічого не болить, не хвилює. Тиша в душі, у думках, в почуттях. Незнайомець, у якого навіть не хотілося ...

Весілля, здається, хотіло зірватися до самого неба, розправити яскрав легкі крила і летіти вдаль - за легким подихом весняного вітерця, назустрі1 щасливим дням, не позначеним смутком, печаллю та горем. Вигравані музики, змінюючи одну за одною пісні - ...