Ми занадто захопились емансипацією, забули про найсвятіші, найголовніші, найприродніші завдання жінки, а натомість навалили на її плечі геркулесову вагу чоловічих обов’язків. І виходить, що чоловік втрачає мужність, а жінка — жіночність, – пише видання Prof Union Діти ж втрачають тата й маму.

Перевантаженим чоловічими обов’язками жінкам ніколи любити серцем, розуміти людей близьких і далеких, бути джерелом тепла. Їм і самим цього тепла не вистачає. Все похапцем, усе на ходу… Як висловилась Світлана Кайдаш: «Кожна жінка повинна мати дев’ять дарів.

Перший, найважливіший і найкоштовніший, — дар турботи про всіх, хто довкола: вміти любити, розуміти своїх близьких, вислуховувати їхні біди, бути для них джерелом тепла.

Другий — бути дружиною. Адже багато навіть заміжніх жінок не знають, що це воно таке.

Третій дар — бути матір’ю. Четвертий — господинею домівки, її будівницею і збирачкою.

П’ятий дар — годувальницею всіх, стояти біля вогнища, варити суп, кашу, пекти пироги.

Шостий — уміти бути і залишатися по жіночому привабливою, не занедбувати свою зовнішність.

Сьомий — дар рукоділля, цієї питомої стихії жіночої творчості: шити, в’язати, вишивати.

Восьмий — уміння зцілювати дітей та близьких травами, тишею, ніжністю, музикою. Це мистецтво досконало опанували наші предки стародавні жінки — жриці, ворожки, знахарки. І дев’ятий — дар збереження зв’язків, вміння вслухатися у таємничі джерела минулого, задивлятися у них без упередженості». Ось вони, ці найсвятіші дари, що їх природа дала жінці.

Саме їй, а не чоловікові. І у чоловіка теж є свої функції, які він за законами природи і суспільства повинен ретельно виконувати. І якщо його дружина нагороджена тими дарами, тоді є умови для гармонійної сім’ї. То що ж означає бути Дружиною? Це дивовижний дар, дивовижна якість. Однак чи має сучасна жінка можливості для цього, коли вона працює на різних роботах, коли бачиться з рідними надто рідко, коли навіть за спільним домашнім столом ніколи посидіти? А розмови — лише по телефону, та й обертаються довкола того, що на кухні стоїть суп, не забудь підігріти, а в холодильнику — яйця і ковбаса, не забудь підсмажити… Дружина! Це ж не просто особа жіночої статі, яка проживає з особою чоловічої статі. Це найближча порадниця, однодумниця, подруга. Звісна річ, чоловік теж повинен бути Чоловіком, домашнім богом і титаном, яскравою індивідуальністю — хоча б в очах своєї єдиної на світі. У наш час жінка розучується бути й Матір’ю.

Бо бути матір’ю — це не тільки народити дитину, а й віддати їй усе золото своєї душі. А як сучасна жінка може сповна це здійснити, коли вона розривається між родиною, роботою й безліччю домашніх справ? І замулюються, щезають, губляться, пропадають золоті розсипи душі. І перетворюється домівка на таке собі казенне, остогидне, де єдиний, хто з тобою по-людськи заговорить, — телевізор. Скільки доводиться бачити жінок, які не те що не люблять, а ненавидять власних, ними ж народжених дітей! За роботою, за вічними турботами дитині ніколи не те що казочку розповісти, не те що пісеньку проспівати, а навіть вислухати чарівні й зворушливі дитячі теревеньки. Так біднішає мати, біднішає дитина, біднішає народ… Втрачає щось велике, справжнє, неповторне, все більше й більше перетворюючись на безбарвну юрбу людей. Хто ж, крім рідної, найближчої людини найліпше знає, що потрібно дитині в годину недуги? Хто, крім матері, погладивши рідною, ніжною рукою голівку чи животик, угамує біль? А що ж ми? Виходимо заміж — і тут же прагнемо бути подалі і від мами, і від свекрухи. Бабусину науку має нам замінити дитсадок та школа. І виростають діти, які не знають ні традицій родини, ні традицій та історії народу. Байдужі для них і мова, і культура, і оті знання, які збиралися по краплині десятками поколінь. І виростає нове покоління безпомічним, дезорієнтованим, чужим на своїй же землі… Жінки! Не забувайте ні на мить, що ви — богині! Не втрачайте жодного із своїх дарів. Не поспішайте кидати золото душі своєї і спускатися у долини чоловічих душ, бо вони тоді не зможуть прагнути висот ваших сердець! 

Ганна БОРОЗНЯК.