Льон — не тільки основна технічна культура, що дає волокно й олію для різних галузей промисловості, але й важлива харчова й лікарська рослина.
Знахідки насіння льону в розкопках древніх поселень доводять, що наші доісторичні предки вживали цю рослину в їжу. У Древньому Єгипті ним засівали поля, стебла мистецьки обробляли вручну, перетворюючи у тонке лляне полотно. Стародавні греки носили лляний одяг, а римські солдати пишалися своїми лляними панцирами, які захищали шкіру від поранень.
Сьогодні фітотерапевти й медики традиційної медицини рекомендують застосовувати насіння льону, а також олію з насіння у дієтичному харчуванні хворих з порушенням жирового обміну, з атеросклерозом, ішемічною хворобою серця, мозку, гіпертонічною хворобою, цукровим діабетом, при цирозі печінки, гепатиті, жировій дистрофії печінки.
Лляна олія, як й інші рослинні жири, містить мінімальну кількість холестерину й велику кількість ненасичених жирних кислот. Клінічними дослідженнями встановлено, що вживання ненасичених жирних кислот з їжею знижує вміст холестерину й підвищує концентрацію фосфоліпідів у крові. Крім того, рослинні олії й жирні кислоти мають послаблюючу й жовчогінну дію. Поєднання цих двох факторів — збільшення жовчовиділення, прискорене просування харчової маси й посилене зв’язування холестерину в кишечнику жирними кислотами — створює оптимальні умови для виведення з організму холестерину.

Завдяки високому вмісту слизу в насінні льону його використовують як огортаючий засіб. Залите водою насіння через 2-3 години розбухають і виділяють слиз. Потрапляючи всередину, вона покриває слизуватою плівкою харчові маси й слизову оболонку травного тракту і цим зменшує подразнення слизових оболонок стравоходу, шлунка, кишечника, зменшує біль і справляє протизапальну дію.
Слиз насіння льону призначають при запаленнях стравоходу, виразкової хвороби шлунка й дванадцятипалої кишки, ентериті, коліті, при пухлинах шлунково-кишкового тракту й подразненнях слизової оболонки кишечника.
При запаленні прямої кишки й геморої рекомендують слизуваті лікувальні клізми з насіння льону.
Одну столову ложку насіння заливають склянкою киплячої води, настоюють 2-3 години (на одну клізму застосовують по 50 мл злегка підігрітого слизу).
Зовнішньо слиз використовують при трофічних виразках, після рентгенівського опромінення.
Насіння заливають окропом і всією масою у марлевому мішечку накладають на уражене місце в теплому вигляді.
Насіння вживають і як легкий проносний засіб, підмішуючи в їжу по чайній ложці. Розбухаючи й довго не перетравлюючись, слиз механічно розтягує кишечник, підсилює його секрецію, прискорює просування харчової маси. Секреторну й моторну функції шлунково-кишкового тракту підсилює алкалоїд лінамарин, що міститься в оболонці насіння. При проносах слиз насіння льону справляє певну закріплюючу дію.
Лляну олію застосовують як проносний і сечогінний засіб при жовчнокам’яній хворобі й холециститах (1-2 столові ложки), при запорах — натщесерце, при холециститах — під час їжі.

Суміш при діабеті
Одну столову ложку насіння і 2 ст. ложки листя чорниці настоювати 6 годин в 1 склянці холодної води. Прокип’ятити 15 хвилин на слабкому вогні. Процідити. Приймати по половині склянки 2 рази на день (вранці й увечері).
У косметиці використовують живильні маски із лляного насіння. Вони сприяють розгладженню зморщок, охороняють шкіру від запалення.
Дві столові ложки насіння заливають 0,5 л води й кип’ятять доти, поки насіння не розвариться. Теплу кашку наносять на обличчя на 20 хвилин. Потім змивають теплою й ополіскують холодною водою. При розширенні судин на шкірі обличчя застосовують прохолодні маски.

Попередження
Тривале застосування льону, особливо у надмірній кількості, може призвести до отруєння.
Не можна зловживати препаратами з насіння льону при гострих порушеннях функції кишечника (сильний пронос), при загостренні болей, викликаних холециститом.