Наказ не любити 2

Автор: Воскресенье, 17 мая 2009, 17:27Рубрика Життя як воно є. 0 комментариев.

Наказ не любити 2 Дні минали без особливих подій та сюрпризів. Кожен ранок починався з чашки кави, часом з бідненького сніданку (студенти зазвичай не переймаються своїм харчуванням, бо часу не мають, або ж поспати завше солодше, ніж скуштувати яєчні, приготовленої в напівсонному стані). З Діною, правда, час від часу траплялися дива: коли дошкуляли спогади й образа, які ще не вивітрилися з душі, й не спалося, вона за давньою пам’яттю (вдома частенько доводилося коло плити працювати), йшла на кухню й готувала для подруг повноцінний сніданок. А на вихідні, загітувавши ще котрусь із кімнати, заходилася мудрувати біля вареників, пиріжків чи дерунів.
Ті, хто був з Діною поруч, любили цю просту, відверту дівчину, котра досить тверезо дивилася на життя, могла зрозуміти будь-яку поведінку. Недарма, мабуть, декан їх факультету, стикнувшись ще перед першим курсом з неоднозначним вчинком групи дівчат під проводом Діни (взяли студентки й після практики розписалися замість одного викладача, який зник на декілька днів з університету, а чекати на нього не було бажання – додому надто кортіло), вирішив зробити дівчину старостою. Спочатку дивувалася, що їй, нерадивиці, таке довір’я, отож намагалася вище голови стрибнути, аби все в них було добре: щоб й з викладачами зжилися, і самі не ображені були. Одним словом, непоганий керівник серед студентства вималювався.
Юрко зник з Діниного життя, ніби й не було. Розповідали, що бачили його у парку в компанії інших молодих людей й дуже вже від упадав за дівчиною, на вигляд молодшою за нього, з розкішним довгим волоссям. Діні спочатку було боляче, а тоді, тверезо осмисливши минуле, проведене поруч з Юрком, дала спокій, махнула рукою на прожите й намагалася не впускати в своє життя спогадів. Все одно нічого не повернеш. Часом, правда, зринали в пам’яті грубуваті слова Юркової матері і їй в ту мить вчувався навіть тон й роздратованість, з якими та намагається принизити дівчину, людину, про яку знає дещо лише зі слів свого сина. Наказ не любити Діна намагається виконувати: а інакше й не можна. А от наказ самій собі не зазирати до того, давнього телефонного номера дотриматися не вдається. Час від часу вона вставляє пакет в телефон, аби пересвідчитися, чи ніяких дзвінків за цей час не пропустила. Виклики, на які не відповіла, були, але були вони, в основному, від батьків, які частенько плутали номери доньки й набирали новий, коли отримували стандартну відповідь проте, що абонент наразі не готовий отримати їх дзвінок.
На їх курсі – ажіотаж. Готуються до конкурсу. Буде він на кшталт вибору ідеальної пари: дівчата – з їхнього закладу і з курсу, де вчиться Діна (сама також потрапила в число претенденток), а от хлопці звідкіля – поки що таємниця. А, може, не таємниця – просто організатори заходу не спрацювали добре й тепер заминка вийшла. Залишаються останні штрихи.
– Дівчата! – Сплеснула руками куратор, молода дівчина, котра сама тільки-но із-за студентської лави. – Якщо ви сьогодні востаннє не спробуєте впевнено триматися на сцені, вважайте, осоромитеся перед хлопцями… Та ще й якими хлопцями! Заклад – вам і не снилося.
– І ви ж туди, – награно ображено сказала Діна, бо таке вже чула. – А ми свій вуз любимо і нам все рівно, які хлопці випадуть у напарники.
– Ну, добре-добре, –мирно відповіла та, котра останнім часом після пар забирає п’ятьох дівчат у своє розпорядження й не відпускає до самої темряви. – Ви у мене найкращі, найпослушніші: навіть не уявляю, що без вас робила б. Хоча за послушність… Треба посперечатися, – й багатозначно поглянула на Діну.
Та зашарілася, але відповідь відшукала одразу:
–Якби не засвітилася тоді з підписами, хоча ми, Валентно Іванівно, нічого аж надто крамольного не зробили, то зараз би старостою не була і в конкурсі оцьому… краси участі не брала б. Але ж ви також зрозумійте: ми працювали за трьох, як і нас просили, а тут, виходить, в кінці немає кому підписатися, бо всі на морях відпочивають.
– Ну, давайте не розпалюйтеся занадто. Все закінчилося якнайкраще: і вчитеся, й староста, конкурс. Не краси, бо до нього ще не дотягуємо, але без деяких елементів не обійдеться. Найголовніше, за годину вам дозволять поспілкуватися зі своїми напарниками, як ви кажете. Але за цей час треба буде таке дрібниці з їх автобіографії дізнатися… Розумієте мене?
– Мені, Валентино Іванівно, – сказала без краплини хвалькуватості Діна, – не перший раз. Коли закінчувала останній клас в школі, брала участь у своєму. Містечко невелике, але зібрали нас з усієї округи. Чужі, незнайомі один з одним, крок зробити путній, такий, як красуні роблять, не вміли, але нічого, за два тижні методист міського будинку культури, хореограф, до речі, за спеціальністю, так нас вишколила, що куди там…
– І хочеш сказати, що ти перше місце зайняла…
– Не перше – друге. Хоча, коли проаналізувати, то до першого не вистачило, трішечки.
– Знайомих не виявилося в журі… – Висловила здогадливість куратор.
– От якраз і була. Ви помиляєтеся. В журі знаходилася моя тітка, не остання, до речі, людина в районі. Але моє прізвище – одне, а там – зовсім інше. Так що не думайте, що на периферії легше когось обдурити, аніж тут у вас.
– Ну, по-перше, я сама – „не тут у вас”, бо з такої ж глибинки, як і ти, Діна. Але зараз не про це. Ти мені скажи, чим ти все-таки публіку взяла і журі, що тобі, такій чужій, все таки вдалося вибороти призове місце.
Діна схвильовано розповідала, як вони підбирали, що ж можна представити загалу як своє захоплення. Та ж сама тітка порадила вийти на сцену босою й продекламувати уривок з Шевченкової Катерини, той, де обдурена дівчина (чи то, пак, жінка) зустрічається зі своїм горезвісним коханням, показує йому народженого поза шлюбом сина й сама вирішує, накласти на себе руки, бо вороття назад їй немає і про добре майбутнє годі мріяти.
– Ти думаєш, – куратор змінила тон і, схоже, сам конкурс її не цікавив, що вона, мати, зробила правильно?
– У кожного з нас є важкі моменти в житті,– мудро, не поспішаючи, відповіла Діна, – коли, здається, виходу із ситуації немає і жити не хочеться, проте це не означає, що на житті треба ставити хрест – власноручно. Я її не підтримую. Це пасивна позиція… А дитину ти на кого залишаєш? Тобі важко, а як буде твоєму синові? Жебракувати?!.
Куратор замислилася. А потім, певно, повернувшись думками до конкурсу, мовила:
– І що було, коли ти боса казала чиюсь історію?
– Спочатку шуміли, а до кінця в залі панувала тиша…Потім оплески. Я за цей конкурс заробила найбільше балів. І ще було декілька… Мама мені спекла величезний коровай – на конкурс господарок. Справжній, у печі, прибраний барвінком. І подружка…
– Розкажеш? То, може, щось і використаємо на цей раз…
Діна усміхнулася. Загадково. Але вже знала, що робити далі. Добре, що згадали про колишній конкурс.
Тренувалися до ранку…
(Далі буде)


Вы имеете возможность оставить комментарий относительно данной статьи. Все комментарии проходят модерацию.


Комментарии

Последние новости

Последние комментарии

  • Александр: Здравствуйте ! Меня интересует один вопрос , как м...
  • Александр: Здравствуйте! Так как можно увеличить грудь себе б...
  • Cum Deo: Новость о расставании стала для Бузовой полной нео...
  • AceaxiaEmisee: Одни только лошади да кошка. У тебя есть брат или ...
  • Елена: Что плохого в том, что у мужчины женская грудь? По...
  • АНАТОЛИЙ: [ХУДЫЕ ДУХОВНО РАЗВИТЫЕ В основном болеют раком в ...
  • Трастовые базы: Нина Ургант рассказала, что ее внук телеведущий Ив...


Новости шоу-бизнеса: светские хроники, новости высокой моды, секреты здоровья и красоты, привлекательности и счастливой сексуальной жизни. для вас милые женщины и девушки