Наказ не любити

Автор: Воскресенье, 17 мая 2009, 17:26Рубрика Життя як воно є. 0 комментариев.

Наказ не любити Діна добрих два тижні не бачила Юрка. Такого раніше не траплялося. Й по телефону говорить без особливого ентузіазму, нічого про себе не розповідає. Простий набір байдужих слів типу «так», «ні», «угу», «нічого» і все. Дивно. Захворів чи, може, з навчанням проблеми. Таке з ним траплялося часто-густо. Своїм розумом ні одного модуля не складав, все батьки на синові сесії скидалися. Не раз, бувало, вихвалявся, що батько тільки-но на своїй фірмі справу одну закаламутив, то тепер нема чого нерви собі псувати й ночами над книжками сидіти, як це робить вона. Діні таке споживацьке ставлення до життя не подобалося. Мабуть, через те, що росла, виховувалася в зовсім інших умовах: змалечку вміла й любила працювати. Достаток сімї давався далеко не просто. Та й вузи їхні не порівняти. Що там говорити? Юрків входить у п’ятірку найпрестижніших, найперспективніших у державі, а у неї – куди слабший. Принаймні не раз, буваючи в компаніях з Юрком, чула зневажливе ставлення до закладу, де вчиться. Але, схоже, він на це уваги не звертає. Схоже? Задумалася Діна. Пригадалося декілька моментів з колишніх їх розмов.
– Та що там ти! Мені вже місце готують, але спершу за кордоном треба буде повчитися. Освіта в цьому житті роль, може, й грає, але диплома отримати в руки – справа одна, а на роботу грошовиту влаштуватися – то зовсім інше.
– А як же ту роботу робити, якщо диплом куплений й робота заздалегідь куплена, – заперечувала Діна. – Треба ж щось уміти, знати…
– А підлеглі, колектив для чого? Нехай орють, якщо на більше розуму не вистачило.
Юрко, правда, після цього сміявся щиро, так, що можна було подумати – жартує хлопець та й усе. Але, дивись, як не сьогодні – завтра, обов’язково промайне в його словах хвальковитість і зверхність. Запізно вона те зрозуміла.
Поки кипів борщ на спільній студентській кухні, яким Діна любила частувати подруг в кімнаті, бо такого смачного ніхто з них приготувати не вмів, на табло мобільного зявилося декілька пропущених викликів.
– Він, – мчала коридором, трохи загасивши полум’я під каструлею. – Ні, хтось чужий, – проказала сама до себе.
Довго баритися не довелося. Тільки дійшла до дверей, а телефон знову попросив уваги. Незнайомий дівочий голос стиха проказав:
– Ви – Діна?
– Так. А що, власне, сталося? Ви хто?
– Це правда, що Юрко з тобою на протязі останнього місяця зустрічався? – Легко перейшла на «ти» незнайомка.
– Не тільки цього місяця… Уже майже рік, – прохопилася Юля й запнулася на півслові. – А взагалі-то вам до цього що?
– Бо місяць тому він і мені запропонував зустрічатися. Виявляється, ти в нього – там, біля навчання, а я удома… Скажи, а ці слова, – й Дінина співрозмовниця, уже схлипуючи, почала перераховувати слова ніжності, які шептав їй на вушко Юрко, – він тобі також говорив?
– І ці говорив, – думаючи про своє, мовила Діна. – І не тільки ці…
Там поклали слухавку – короткі гудки. Але через десяток хвилин дзвінок повторився. Діна сиділа біля столу, обхопивши голову руками й не могла звести докупи хоча б декілька думок (ті, мов наполохана зграйка ластівок у переддощовий день, металися урізнобіч). Вже й борщ без неї зняли з вогню, правда, не зробивши останні штрихи, які зазвичай перетворювали звичайнісіньку страву у небувалу смакоту. Найближча подруга тупцювала коло дівчини, не розуміючи, що сталося і весь час повторюючи: «Щось удома? Щось удома?».
Діні не хотілося відповідати на цей черговий дзвінок. Палець автоматично відшукав необхідну кнопку.
– Забудь про нього, – категорично сказали по той бік зв’язку. – Він не для тебе. Ви – зовсім різні: і по статусу, й по інтелекту. У нього велике майбутнє, а ти його спутаєш своїм сільським походженням. А я… Я… Тут. Батьки наші з дитинства товаришують. У них спільний бізнес. От і зараз хочуть разом бар у центрі відкрити: вже й приміщення купили. Ти ніяк не вписуєшся в майбутнє.
– А ти? – Набралася сміливості Діна. – Ти у якій якості в загальну картину благополуччя вписуєшся? Як додаток до бару? Бо, певно, твої батьки від Юркової сімї залежать?
– Зараз, може, й залежать, – простодушно викладала свої недалекі думки та, інша. – Але ми обов’язково відпрацюємо. Я на ціле літо піду в бар на роботу й не вимагатиму плати. А через рік вступлю туди й, де він і ми разом десь працюватимемо…
Діна засміялася, відчувши безпорадність у тих далекоглядних прогнозах.
– Бідна, – тільки й сказала. – Ви думаєте, що за гроші можна купити все? Мені тебе жаль…
– А ти мене не жалій!!! – Певно, відчула Дінині силу й перевагу випадкова її співрозмовниця. – Себе візьми й пожалій!!! Бо тебе кинули.
– А це ще треба перевірити, – впевнено сказала Діна, хоча й краплини впевненості у душі не відчувала.
– Ти мені поговори! То я все розкажу тьоті…
– Вже й свекрусі жалітися? Не дзвони більше до мене. Нам нема що обговорювати. До побачення. Вірніше, сподіваюся, що ми ніколи не зустрінемося.
Сказала це, вимкнула телефон, а самій нестямно захотілося побачити ту, яка зявилася поруч.
Юркові зайвих запитань ставити не хотілося – сподівалася, що сам візьме та й розкладе на поличках те, що сталося. А не було й кому ставити. Він після телефонної розмови між двома дівчатами взагалі на спілкування не йшов. Подружці Діниній, правда, зауважив, що, мовляв, залишає Діну, бо вона йому… зраджує. Не вистачило сили волі на правду. З хворої голови – на здорову. Так легше: нашкодити – і в кущі, спостерігати звідти, як розгортатимуться події далі.
А потім прийшла есемеска від Юркової мами, педагога, до речі, за фахом. «Шановне, – зневажливо писалося у повідомленні, – я знаю, що ви хочете за мого сина заміж. Але я вам раджу відпустити його й не каламутити води, бо, якщо за вас візьмуся я, то ви зі свого нещасного вузу вилетите осоромлені й з тріском. Не вірите?».
Діна не відповіла на таку зневагу. Мама завжди вчила не шкодити людям, не ображати їх, що б не сталося. На цей раз, правда, порадила зателефонувати й стримано пояснити, що ніхто за їх синочка заміж не збирається. Куди вже нам, убогим і недалеким? Але Діна відмовилася, хоча сказати хотілося багато. Про те, що заборонити любити їй ніхто не зможе (хоча треба задуматися, чи відчуває вона до Юрка те ж, що й раніше). Про те, що їй жаль таких упевнених, багатих людей, бо, крім грошей, квартир і фірм, мети визначеної у житті не мають. Про те, що, незважаючи на свій величезний педагогічний досвід, ростить свого сина паразитом, який навіть з дівчатами стосунків вияснити не може без маминого втручання і всі екзамени й заліки складає за гроші, а вона в цей час, сподіваючись на синову порядність, створює йому надтепличні умови для підготовки до випробувань у вузі, не знаючи, що батько чинить зовсім по-інакшому (але ж де її інтуїція педагога?). І, зрештою, що не все, що блищить, – золото, отже, у будь-який момент зі своєю новою пасією Юрко може поступити не кращим чином. Ох, і тирада, вийшла б! Але ні, не буде. Наразі допомогти собі – залишитися на відстані й без зв’язку. Діна поставила в телефон інший пакет. Старого спочатку хотілося викинути, але, трохи повагавшись, дівчина залишила його, наказавши собі не перевіряти час від часу вхідних дзвінків.
(Далі буде)


Вы имеете возможность оставить комментарий относительно данной статьи. Все комментарии проходят модерацию.


Комментарии

Последние новости

Последние комментарии

  • Александр: Здравствуйте ! Меня интересует один вопрос , как м...
  • Александр: Здравствуйте! Так как можно увеличить грудь себе б...
  • Cum Deo: Новость о расставании стала для Бузовой полной нео...
  • AceaxiaEmisee: Одни только лошади да кошка. У тебя есть брат или ...
  • Елена: Что плохого в том, что у мужчины женская грудь? По...
  • АНАТОЛИЙ: [ХУДЫЕ ДУХОВНО РАЗВИТЫЕ В основном болеют раком в ...
  • Трастовые базы: Нина Ургант рассказала, что ее внук телеведущий Ив...


Новости шоу-бизнеса: светские хроники, новости высокой моды, секреты здоровья и красоты, привлекательности и счастливой сексуальной жизни. для вас милые женщины и девушки