27 листопада — день Пилипа, одного з 12 апостолів, і початок Різдвяного посту
Пилип був найулюбленішим учнем Івана Христителя, який одним з перших почув від Предтечі звістку, що Спаситель вже прийшов у світ. І був першим, кому Ісус Христос сказав: «іди за Мною», коли повернувся з пустелі після 40-денного посту.
Пилип, не вагаючись, пішов. Він був ревним учнем, а потім усе життя палким проповідником вчення Вчителя у Греції, Сирії, Малій Азії, Лідії, Місії і Фрігії, де з Євангелієм на вустах був ро-зіп’ятий на хресті за наказом правителя Анфіпата.
Свято Пилипа — це останній день напередодні Різдвяного посту. Тому в старі часи, коли посту дотримувалися всі, у цей день святкові столи були багатими та різноманітними, особливо на м’ясні страви. Адже піст триває 40 днів, аж до 6 січня. Тому пилипівські вечорниці тривали за північ, дівчата та молодиці вдягалися особливо ошатно та пишно, оскільки під час посту прийнято було вдягатися скромно, а світське життя затихало.
Але за церковними вимогами Різдвяний піст покликаний підготувати наші душі до великої радості свята Різдва, тож піст — не тільки і не стільки утримання від їжі та інших плотських й світських задоволень, а перш за все утримання від гріховних поривань душі — гніву, гордощів, лихослів’я. Піст це, насамперед, смирення, благочестивість і добрі діла, а обмеженість у їжі і молитва під час посту мають допомогти в цьому. Тож формальна обмеженість без відповідної поведінки не просто нічого не дає для душі, а й навіть заподіює їй шкоду.
«Чому радієш, душе, що стримуєшся від страв, тоді як від страстей ти не очищена? У тобі немає бажання переміни, ти будеш у погорді, як несправедлива перед очима Бога, ти будеш зрівняна із злими демонами, які ніколи не їдять, якщо ти будеш грішити, твій піст буде безкорисний», — говориться в Тріоді. Більше того, тілесний піст без посту духовного буває небезпечним, вважає церква. Адже життя душі — це боротьба в духовному розумінні. Суть в тому, що, обмежуючи тіло, ми глибше занурюємося душею у світ духовний, в якому живуть і добро, і зло — і ангели, і біси. Ось чому під час посту слід частіше і довше молитися, читати Святе письмо, сповідатися і причащатись.
Тоді очищену душу не під силу буде атакувати злим духам, і вона наповнюватиметься тільки добром. Хто обмежується лише постом тілесним, при цьому страждаючи і втрачаючи душевну рівновагу, той стає похмурим, злостивішим, дратівливим й навіть агресивним. Від цього потерпають і він сам і його близькі. «Що за користь, коли ми стримуємось від птиці і риби, — говорить святий Іоан Злотоустий, — а братів гриземо й поїдаємо?».
Отже, той, хто вирішив присвятитися подвижництву посту, повинен усвідомлювати усю серйозність чину і пам’ятати слова Ісуса Христа: «Коли поститесь, не будьте печальні, як лице-міри, бо вони приймають на себе сумні обличчя, щоб показати людям, що вони постять» (Мф. 6, 16).